Погана поведінка з позиції позитивного виховання
Якщо у вашій голові частіше за все народжуються негативні думки, а позитивні набагато рідше, то перше, що треба зрозуміти, – це дуже природньо. Адже ми, батьки, теж люди, а значить, схильні знаходитись у постійному пошуку того, що не так з нашою дитиною, а потім на цьому «дефекті» старанно зосереджуватися, щоб неодмінно «виправити» на краще. Так чи інакше, цей процес заспокоює нас, ми віримо, що тим самим на довгі роки підвищуємо шанси дитини вижити в цьому непростому світі.
Проблема, однак, у тому, що якщо ми витрачаємо більшу частину нашого часу на хвилювання та фіксуємось на них, усіляко намагаємося сформувати наших дітей під наше ідеальне уявлення про них, ми пропускаємо їх цінні позитивні риси, які вже закладені в них від природи. Добре те, що, якщо ви хочете позитивно вплинути на вашу дитину і зберегти відкритим ваше спілкування, більш ефективним буде використання збалансованого погляду на речі. Я збираюсь допомогти вам «змінити лінзи на окулярах», щоб ви побачили негативні сторони вашої дитини в більш позитивному світлі або, у крайньому випадку, більш ясному та зрозумілому!
Ось п’ять правил, що допоможуть покласти для цього добрий початок.
Правило № 1. Припиніть вишукувати те, чого ви боїтесь
У батьків у міру наростання внутрішньої напруги може розвинутись тенденція до пошуку доказів того, чого вони бояться. У мене була подруга, яка так боялася, що її син стане невдахою, що навіть не могла спати. Вона сама все життя перебувала в якійсь соціальній боротьбі. Одного разу, щоб хоч якось справитися зі своїм страхом за сина, вона поїхала на дитячий майданчик, щоби знайти докази свого негативного переконання: у нього немає друзів.
Звісно, коли ви шукаєте доказів свого настільки поганого переконання, то знайдете певні речі – й у ту саму мить визначите їх як такі. Коли вона під’їхала, він стояв зовсім один на краю асфальтобетонної площадки, у той час як усі діти грали на її протилежному боці. Вона вийшла зі свого автомобіля і практично в жаху підбігла до сина: «Чому ти стоїш тут зовсім один і не приєднуєшся до інших дітей?». Він сказав: «Мама, ти можеш відійти звідси? Я воротар і я в розпалі гри, це футбол!».
Ця історія дуже наочно ілюструє ступінь того, що тривога спроможна зробити з нами: вона може примусити нас шукати докази того, чого ми боїмося, шукати та знайти їх, після чого ми починаємо ставитись до цього, як до чогось реального, як до пророцтва, що збулось. І якщо такий спосіб реагування стане звичним, відібравши у вас можливість навчити дитину ефективно взаємодіяти з іншими дітьми, ви ненароком виростите в ній те негативне, що існує. Інакше кажучи, те, чого ви намагаєтесь запобігти, – відбудеться!
Іноді ми перетворюємо певну поведінку дитини на проблему, про яку починаємо в ту саму мить інтенсивно хвилюватись, і втрачаємо з виду логіку й факти. Коли це відбувається, навіть позитивні риси характеру можуть стати негативними. Важлива навичка, якої слід навчитись батькам, – припинити пошук того, чого вони бояться. Це стосується не тільки виховання, а й усього життя.
Правило № 2. Поміняйте ваші «лінзи»
Також ми здатні перетворити позитив на негатив, коли не можемо розгледіти позитивні моменти, що приховуються під виглядом поганої поведінки, яка дратує та полишає нас внутрішньої рівноваги. Як часто ми переживаємо, що діти нас не слухаються! Нам не подобається, що вони суперечать нам, ідуть урозріз з нашим переконанням, не погоджуються з тим, чого ми від них хочемо. Коли вони кажуть «ні» або відмовляються виконати наше прохання, це просто зводить нас з розуму. Цілком звично та природно в такому випадку розсердитись і класифікувати поведінку дитини та її ставлення до нас як негативну, тобто, знову ж таки, те, що необхідно виправити. Але, не дивлячись на інерцію, найкращим варіантом для нас буде подумати над результатом такої поведінки (відмови виконувати що-небудь) – над актуальною характеристикою дитини і при цьому не обов’язково поганою.
Помінявши «лінзи» в наших уявних окулярах, ми, замість того, щоб спробувати змінити наших дітей, можемо постаратись розібратися в їх конфронтаційних тенденціях, оцінити їх і зрозуміти. Буде складно й виснажливо, але це того варте. Подивіться на ситуацію таким чином: ми хочемо, щоб наші діти росли і ставали самостійними та незалежними від дорослих. Неслухняність і конфронтацію, які ви бачите в поведінці, можна інтерпретувати таким чином, що дитина не буде боятися сказати «ні» тиску своїх ровесників, або як те, що в її характері присутні сильні лідерські якості. Наше завдання як батьків є в тому, щоб, добре знаючи своїх дітей, спрямувати цю потужну енергію належним чином, установивши певні обмеження й намагаючись зберегти відкритим наш канал зв’язку з ними.
Бачити позитивне в поведінці наших дітей в той час, як ця поведінка ускладнює наше життя чи відрізняється від бажаного, – це свого роду виклик. Але подивитись на речі більш позитивно стане простіше, якщо ви дозволите та приймете те, що ваша дитина унікальна та існує відокремлено від вас. Ви не повинні нав’язувати дитині її шлях, треба спробувати трохи відсторонитись і побачити її становлення з позиції більш позитивного мислення.
Корисна вправа. Якщо ви схильні бачити, що склянка води пуста, що таке вам необхідно зробити, щоби побачити цю склянку наполовину повною? Ось моя порада: кожного разу, коли ви впіймаєте себе на тому, що зосередились на негативних рисах вашої дитини, запишіть три позитивних аспекти кожної цієї «поганої» риси чи поведінки. Привчіть себе дивитись на речі з іншої точки зору. Якщо ваша дитина надто чутлива, відмітьте в цьому позитивну сторону – її чуткий характер. Якщо вона сперечається з вами, подумайте, що позитивне в цьому те, що дитина відстоює свою позицію й таким чином самоутверджується.
Ключ у тому, щоб у негативній поведінці вашої дитини відмітити та зафіксувати для себе позитивні сторони, а потім допомогти їй, спрямувавши належним чином у вірне русло. Ви можете сприяти переходу від агресії до самоствердження шляхом установлення обмежень її поведінки, визначаючи також закономірні наслідки (поведінки, а не її емоцій), а потім приступити до безпосереднього рішення проблеми, порозмовлявши про те, як наступного разу опанувати себе і зробити більш продуктивно. Ви повинні зрозуміти, що наявність в особистості дитини такої якості, як наполегливість, є дуже корисним інструментом для життя, доки дитина, звісно, використовує його у здоровий спосіб. Ваша праця є в тому, щоби спрямовувати дитину й допомагати їй робити це правильно.
Правило № 3. Побачте себе на місці вашої дитини
Прослідкуйте за будь-якими проявами поведінки, що вибивають вас із колії, та спитайте себе, що ви повинні зрозуміти в ній. Для цього вам треба буде врахувати, що мозок вашої дитини перебуває у стадії розвитку, а також на мить поставити себе на місце вашої доньки чи сина. Тоді ви зможете вивчити цю поведінку в менш тривожному стані.
Припустимо, ваш син учиться в середній школі й хоче купити собі кросівки, які носять практично всі діти в його класі. На вашу відповідь «ні» він тут же проявляє емоційну реакцію. Ви, у свою чергу, реагуєте не менш бурхливо і кричите: «Якщо вони є в кожного, це ще не означає, що ти теж повинен їх мати!». При цьому про себе ви думаєте: «Що сталося з тими цінностями, яких ми його навчали? Що з ним таке? Як він став настільки егоїстичним, вимогливим і грубим?».
Тепер зупиніться на мить і по-справжньому уявіть себе на місці дитини. Що ви зараз бачите та розумієте з того, що ви не бачили, коли були на своєму місці? Можливо, ви більш ясно зможете зрозуміти, що справа зовсім не у кросівках, а в потребі вашого сина «влитись» у колектив (чи виділитися з нього), бути його частиною. Його розвиток на даному віковому етапі життя диктує йому наполегливу необхідність виглядати і діяти так само, як й однолітки.
Ви коли-небудь пробували не турбуватися про те, що подумають про вас інші? Як ви це робили? Тепер спробуйте побути підлітком або десятирічною дитиною і зробіть це знову. Майже неможливо, так? Не зрозумійте мене неправильно, поведінка дитини зовсім не означає, що ви мусите здатись і піти та купити їй кросівки, вона свідчить про те, що дитина має потребу у вашому співчутті, щоб ви були на її боці. Тому, дивлячись на спалахи її гніву, перетворюйте це на вдумливе розуміння дитини, а не переживання чи роздратування з цього приводу.
Не приймайте все на свій рахунок. Крім того, що таким чином ви отримуєте можливість співчувати дитині та проявити спокій перед тим, як почнете обговорювати з нею необхідні обмеження в її поведінці, ви також зрозумієте, що певний негатив вашого малюка – цілком нормальне явище і знаходиться в рамках вікових особливостей. Це також допоможе побачити картину трохи ясніше. Урешті-решт, можливо, вам і не сподобається така поведінка. Але, у крайньому випадку, ви зможете побачити, з якою метою вона виникла, і не станете приймати її на свій рахунок.
Правило № 4. Спитайте себе: «Це просто погана поведінка чи реакція на щось інше?»
Іноді ми просто не помічаємо істинного цільового призначення поведінки нашої дитини й відразу класифікуємо її як негативну. Але тільки-но ми починаємо розуміти її мотивацію, вона вже не виглядає такою поганою. Наприклад, припустимо, що батьки дитини вже довгий час зляться один на одного. Дитина відчуває їх напруження й реагує по-своєму. Ставши «емоційною губкою» в сім’ї, вона починає неусвідомлено помічати, що, тільки-но робить щось погане (або навіть починає хворіти), її батьки перестають сваритись. Чому так відбувається? Батьки отримують можливість зосередитись на негативній поведінці дитини й відволіктись від власних проблем – така зайнятість дозволяє їм трохи заспокоїтися, залишивши на час взаємні дорікання та непорозуміння. У підсумку дитина виростає зі знанням конкретного та дієвого способу того, як зберігати стосунки своїх батьків гармонійними – самій мати якісь проблеми. Треба підкреслити, що це відбувається неусвідомлено.
Тому зробіть крок назад і постарайтеся проаналізувати, чи не є поведінка вашої дитини реалізацією певного «сценарію». Чи не є її поведінка відбиттям того, що члени родини перестали чути один одного? Чи допомагає вона іншим уникнути зосередженості на самих собі, особистих проблемах або на своїй некоректній поведінці? Якщо так, то така модель поведінки називається «злиттям». Як каже Джеймс Леман, діти протягом життя уважно спостерігають за батьками та інтуїтивно осягають певні речі, яких потребує їхня сім’я для збереження стабільності та життєспроможності. А значить, вони будуть проявляти (а іноді й неусвідомлено імітувати) погану поведінку і, якщо це знадобиться, стануть яркою основою сім’ї. Як тільки ви зрозумієте, що поведінка дитини слугує певній меті, то зможете роздивитись її в абсолютно іншому ракурсі.
Правило № 5. Різниці – це нормально
Звісно, цілком природно і зрозуміло, що ми отримуємо багато позитивної енергії від людей, яким подобаємось та які чимось на нас схожі. Різниця ж може нам доставити почуття дискомфорту, але майте на увазі, що різниця не є синонімом чогось негативного. Якщо ваша дитина діє, поводиться або мислить інакше, ніж ви, замість того щоби розглядати це як негатив, просто визнайте цю різницю між вами й рухайтесь далі.
Сприймати людей, а особливо наших дітей, з позиції хвилювання дуже легко. Але постарайтесь побачити своїх дітей, якими вони є в дійсності, а не такими, якими, згідно з вашими побоюваннями, вони можуть стати. Коли ви навчитесь бачити їх у позитивному ключі, у розумному та реалістичному світлі, це допоможе їм сяяти, квітнути та процвітати.
http://childdevelop.com.ua/articles/upbring/21/
Деббі Пінкус, Empowering Parents
Якщо у вашій голові частіше за все народжуються негативні думки, а позитивні набагато рідше, то перше, що треба зрозуміти, – це дуже природньо. Адже ми, батьки, теж люди, а значить, схильні знаходитись у постійному пошуку того, що не так з нашою дитиною, а потім на цьому «дефекті» старанно зосереджуватися, щоб неодмінно «виправити» на краще. Так чи інакше, цей процес заспокоює нас, ми віримо, що тим самим на довгі роки підвищуємо шанси дитини вижити в цьому непростому світі.
Проблема, однак, у тому, що якщо ми витрачаємо більшу частину нашого часу на хвилювання та фіксуємось на них, усіляко намагаємося сформувати наших дітей під наше ідеальне уявлення про них, ми пропускаємо їх цінні позитивні риси, які вже закладені в них від природи. Добре те, що, якщо ви хочете позитивно вплинути на вашу дитину і зберегти відкритим ваше спілкування, більш ефективним буде використання збалансованого погляду на речі. Я збираюсь допомогти вам «змінити лінзи на окулярах», щоб ви побачили негативні сторони вашої дитини в більш позитивному світлі або, у крайньому випадку, більш ясному та зрозумілому!
Ось п’ять правил, що допоможуть покласти для цього добрий початок.
Правило № 1. Припиніть вишукувати те, чого ви боїтесь
У батьків у міру наростання внутрішньої напруги може розвинутись тенденція до пошуку доказів того, чого вони бояться. У мене була подруга, яка так боялася, що її син стане невдахою, що навіть не могла спати. Вона сама все життя перебувала в якійсь соціальній боротьбі. Одного разу, щоб хоч якось справитися зі своїм страхом за сина, вона поїхала на дитячий майданчик, щоби знайти докази свого негативного переконання: у нього немає друзів.
Звісно, коли ви шукаєте доказів свого настільки поганого переконання, то знайдете певні речі – й у ту саму мить визначите їх як такі. Коли вона під’їхала, він стояв зовсім один на краю асфальтобетонної площадки, у той час як усі діти грали на її протилежному боці. Вона вийшла зі свого автомобіля і практично в жаху підбігла до сина: «Чому ти стоїш тут зовсім один і не приєднуєшся до інших дітей?». Він сказав: «Мама, ти можеш відійти звідси? Я воротар і я в розпалі гри, це футбол!».
Ця історія дуже наочно ілюструє ступінь того, що тривога спроможна зробити з нами: вона може примусити нас шукати докази того, чого ми боїмося, шукати та знайти їх, після чого ми починаємо ставитись до цього, як до чогось реального, як до пророцтва, що збулось. І якщо такий спосіб реагування стане звичним, відібравши у вас можливість навчити дитину ефективно взаємодіяти з іншими дітьми, ви ненароком виростите в ній те негативне, що існує. Інакше кажучи, те, чого ви намагаєтесь запобігти, – відбудеться!
Іноді ми перетворюємо певну поведінку дитини на проблему, про яку починаємо в ту саму мить інтенсивно хвилюватись, і втрачаємо з виду логіку й факти. Коли це відбувається, навіть позитивні риси характеру можуть стати негативними. Важлива навичка, якої слід навчитись батькам, – припинити пошук того, чого вони бояться. Це стосується не тільки виховання, а й усього життя.
Правило № 2. Поміняйте ваші «лінзи»
Також ми здатні перетворити позитив на негатив, коли не можемо розгледіти позитивні моменти, що приховуються під виглядом поганої поведінки, яка дратує та полишає нас внутрішньої рівноваги. Як часто ми переживаємо, що діти нас не слухаються! Нам не подобається, що вони суперечать нам, ідуть урозріз з нашим переконанням, не погоджуються з тим, чого ми від них хочемо. Коли вони кажуть «ні» або відмовляються виконати наше прохання, це просто зводить нас з розуму. Цілком звично та природно в такому випадку розсердитись і класифікувати поведінку дитини та її ставлення до нас як негативну, тобто, знову ж таки, те, що необхідно виправити. Але, не дивлячись на інерцію, найкращим варіантом для нас буде подумати над результатом такої поведінки (відмови виконувати що-небудь) – над актуальною характеристикою дитини і при цьому не обов’язково поганою.
Помінявши «лінзи» в наших уявних окулярах, ми, замість того, щоб спробувати змінити наших дітей, можемо постаратись розібратися в їх конфронтаційних тенденціях, оцінити їх і зрозуміти. Буде складно й виснажливо, але це того варте. Подивіться на ситуацію таким чином: ми хочемо, щоб наші діти росли і ставали самостійними та незалежними від дорослих. Неслухняність і конфронтацію, які ви бачите в поведінці, можна інтерпретувати таким чином, що дитина не буде боятися сказати «ні» тиску своїх ровесників, або як те, що в її характері присутні сильні лідерські якості. Наше завдання як батьків є в тому, щоб, добре знаючи своїх дітей, спрямувати цю потужну енергію належним чином, установивши певні обмеження й намагаючись зберегти відкритим наш канал зв’язку з ними.
Бачити позитивне в поведінці наших дітей в той час, як ця поведінка ускладнює наше життя чи відрізняється від бажаного, – це свого роду виклик. Але подивитись на речі більш позитивно стане простіше, якщо ви дозволите та приймете те, що ваша дитина унікальна та існує відокремлено від вас. Ви не повинні нав’язувати дитині її шлях, треба спробувати трохи відсторонитись і побачити її становлення з позиції більш позитивного мислення.
Корисна вправа. Якщо ви схильні бачити, що склянка води пуста, що таке вам необхідно зробити, щоби побачити цю склянку наполовину повною? Ось моя порада: кожного разу, коли ви впіймаєте себе на тому, що зосередились на негативних рисах вашої дитини, запишіть три позитивних аспекти кожної цієї «поганої» риси чи поведінки. Привчіть себе дивитись на речі з іншої точки зору. Якщо ваша дитина надто чутлива, відмітьте в цьому позитивну сторону – її чуткий характер. Якщо вона сперечається з вами, подумайте, що позитивне в цьому те, що дитина відстоює свою позицію й таким чином самоутверджується.
Ключ у тому, щоб у негативній поведінці вашої дитини відмітити та зафіксувати для себе позитивні сторони, а потім допомогти їй, спрямувавши належним чином у вірне русло. Ви можете сприяти переходу від агресії до самоствердження шляхом установлення обмежень її поведінки, визначаючи також закономірні наслідки (поведінки, а не її емоцій), а потім приступити до безпосереднього рішення проблеми, порозмовлявши про те, як наступного разу опанувати себе і зробити більш продуктивно. Ви повинні зрозуміти, що наявність в особистості дитини такої якості, як наполегливість, є дуже корисним інструментом для життя, доки дитина, звісно, використовує його у здоровий спосіб. Ваша праця є в тому, щоби спрямовувати дитину й допомагати їй робити це правильно.
Правило № 3. Побачте себе на місці вашої дитини
Прослідкуйте за будь-якими проявами поведінки, що вибивають вас із колії, та спитайте себе, що ви повинні зрозуміти в ній. Для цього вам треба буде врахувати, що мозок вашої дитини перебуває у стадії розвитку, а також на мить поставити себе на місце вашої доньки чи сина. Тоді ви зможете вивчити цю поведінку в менш тривожному стані.
Припустимо, ваш син учиться в середній школі й хоче купити собі кросівки, які носять практично всі діти в його класі. На вашу відповідь «ні» він тут же проявляє емоційну реакцію. Ви, у свою чергу, реагуєте не менш бурхливо і кричите: «Якщо вони є в кожного, це ще не означає, що ти теж повинен їх мати!». При цьому про себе ви думаєте: «Що сталося з тими цінностями, яких ми його навчали? Що з ним таке? Як він став настільки егоїстичним, вимогливим і грубим?».
Тепер зупиніться на мить і по-справжньому уявіть себе на місці дитини. Що ви зараз бачите та розумієте з того, що ви не бачили, коли були на своєму місці? Можливо, ви більш ясно зможете зрозуміти, що справа зовсім не у кросівках, а в потребі вашого сина «влитись» у колектив (чи виділитися з нього), бути його частиною. Його розвиток на даному віковому етапі життя диктує йому наполегливу необхідність виглядати і діяти так само, як й однолітки.
Ви коли-небудь пробували не турбуватися про те, що подумають про вас інші? Як ви це робили? Тепер спробуйте побути підлітком або десятирічною дитиною і зробіть це знову. Майже неможливо, так? Не зрозумійте мене неправильно, поведінка дитини зовсім не означає, що ви мусите здатись і піти та купити їй кросівки, вона свідчить про те, що дитина має потребу у вашому співчутті, щоб ви були на її боці. Тому, дивлячись на спалахи її гніву, перетворюйте це на вдумливе розуміння дитини, а не переживання чи роздратування з цього приводу.
Не приймайте все на свій рахунок. Крім того, що таким чином ви отримуєте можливість співчувати дитині та проявити спокій перед тим, як почнете обговорювати з нею необхідні обмеження в її поведінці, ви також зрозумієте, що певний негатив вашого малюка – цілком нормальне явище і знаходиться в рамках вікових особливостей. Це також допоможе побачити картину трохи ясніше. Урешті-решт, можливо, вам і не сподобається така поведінка. Але, у крайньому випадку, ви зможете побачити, з якою метою вона виникла, і не станете приймати її на свій рахунок.
Правило № 4. Спитайте себе: «Це просто погана поведінка чи реакція на щось інше?»
Іноді ми просто не помічаємо істинного цільового призначення поведінки нашої дитини й відразу класифікуємо її як негативну. Але тільки-но ми починаємо розуміти її мотивацію, вона вже не виглядає такою поганою. Наприклад, припустимо, що батьки дитини вже довгий час зляться один на одного. Дитина відчуває їх напруження й реагує по-своєму. Ставши «емоційною губкою» в сім’ї, вона починає неусвідомлено помічати, що, тільки-но робить щось погане (або навіть починає хворіти), її батьки перестають сваритись. Чому так відбувається? Батьки отримують можливість зосередитись на негативній поведінці дитини й відволіктись від власних проблем – така зайнятість дозволяє їм трохи заспокоїтися, залишивши на час взаємні дорікання та непорозуміння. У підсумку дитина виростає зі знанням конкретного та дієвого способу того, як зберігати стосунки своїх батьків гармонійними – самій мати якісь проблеми. Треба підкреслити, що це відбувається неусвідомлено.
Тому зробіть крок назад і постарайтеся проаналізувати, чи не є поведінка вашої дитини реалізацією певного «сценарію». Чи не є її поведінка відбиттям того, що члени родини перестали чути один одного? Чи допомагає вона іншим уникнути зосередженості на самих собі, особистих проблемах або на своїй некоректній поведінці? Якщо так, то така модель поведінки називається «злиттям». Як каже Джеймс Леман, діти протягом життя уважно спостерігають за батьками та інтуїтивно осягають певні речі, яких потребує їхня сім’я для збереження стабільності та життєспроможності. А значить, вони будуть проявляти (а іноді й неусвідомлено імітувати) погану поведінку і, якщо це знадобиться, стануть яркою основою сім’ї. Як тільки ви зрозумієте, що поведінка дитини слугує певній меті, то зможете роздивитись її в абсолютно іншому ракурсі.
Правило № 5. Різниці – це нормально
Звісно, цілком природно і зрозуміло, що ми отримуємо багато позитивної енергії від людей, яким подобаємось та які чимось на нас схожі. Різниця ж може нам доставити почуття дискомфорту, але майте на увазі, що різниця не є синонімом чогось негативного. Якщо ваша дитина діє, поводиться або мислить інакше, ніж ви, замість того щоби розглядати це як негатив, просто визнайте цю різницю між вами й рухайтесь далі.
Сприймати людей, а особливо наших дітей, з позиції хвилювання дуже легко. Але постарайтесь побачити своїх дітей, якими вони є в дійсності, а не такими, якими, згідно з вашими побоюваннями, вони можуть стати. Коли ви навчитесь бачити їх у позитивному ключі, у розумному та реалістичному світлі, це допоможе їм сяяти, квітнути та процвітати.
Дитина не хоче вчитися: 4 причини
Причина №1
Батьки не об’єктивно оцінюють інтелектуальні можливості своєї дитини і тому віддали її в навчальний заклад з більш високим рівнем вимоги до учнів. Малюк, знання якого не оцінили при вступі до першого класу, буде з великим небажанням слухати вчителя на уроці і виконувати домашнє завдання, бо вони для нього ще занадто складні. Уникнути подібного реально, якщо дитина ще не пішла до школи, в такому разі її можна відвести на консультацію до фахівця. Психолог визначить рівень розвитку дитини і порекомендує батькам навчальний заклад, або наполягатиме на тому, що малюка ще рано віддавати в школу і змушувати виконувати занадто складні завдання. Коли дитина вже відвідує школу, то фахівець може з'ясувати, наскільки вона підходить для нього, наприклад, іноді варто відмовитися від шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов на користь звичайних.
Причина №2
З появою перших проблем по складним для дитини предметів пропадає бажання вчитися взагалі. Проблеми виникають з різних причин - через тривалу хворобу і вимушеної відсутності на заняттях, відсутності взаєморозуміння з учителем та іншого. Найчастіше пропадає бажання вчитися при переході школяра з молодших класів в середні. Більшість дітей при цьому відчувають великий стрес, так як вони звикли до однієї вчительці, а тепер приходиться підлаштовуватися під велику кількість викладачів з різними вимогами та стилями викладання. Вийти із становища можна таким чином - на початку навчального року поспостерігати за навчальним процесом і в разі необхідності допомагати дитині з освоєнням нових предметів, або скористатися послугами репетитора.
Причина №3
Невміння підкорятися шкільним правилам і слухатися викладача - так само відбиває у дитини бажання вчитися. Найчастіше така дитина росте в люблячій сім'ї, члени якої звикли виконувати всі його бажання. Саме тому в школі, де все інакше, такому малюкові нецікаво і некомфортно, так як він - один з багатьох учнів, тому на ньому не будуть концентрувати велику кількість уваги. Школяру складно змиритися з тим, що в навчальному закладі вимоги однакові для всіх і є обов'язковими. Допомогти дитині адаптуватися у шкільному колективі можуть батьки, якщо переглянуть свій стиль виховання і будуть об'єктивно оцінювати ситуацію.
Причина №4
Конфлікт з однокласниками - є однією з найпоширеніших причин небажання ходити до школи. Кожен конкретний випадок - індивідуальний, тому для початку слід розібратися в причинах виникнення розбіжностей, особливо в молодших класах. Помилка багатьох батьків полягає в тому, що вони не звертають увагу на подібні проблеми, вважаючи, що з часом все само собою владнається, але маленька дитина не зможе з цим самостійно впоратися. Коли не вдається вирішити конфлікт, усунути причину, або вона занадто серйозна, слід задуматися про зміну школи. В крайньому випадку - перевести малюка в інший клас, але нові вчителі стануть додатковим стресом, тому дуже важливо в цей період підтримувати школяра.
Джерело: http://osvita.biz/component/content/article/news/88
РАДИМО ПРОЧИТАТИ
Джон Грей
Діти з небес
Кожного разу, роблячи огляд за його книжками, я думаю: як він примудряється виділятися. Адже подібних книг - тьма тьмуща. Отже, у книзі «Діти з небес» розповідається про виховання взагалі з приведенням маси прикладів. Як спілкуватися з дітьми, як прищепити їм навички гарного виховання та культури поведінки, і найголовніше: як безболісно затвердити свій авторитет. Автор підкреслює: діти природним чином і беззастережно приймають батьківський статус, не потрібно тикати їм з будь-якого приводу. Завдання батьків - не упустити себе, бути для дитини мудрим наставником і добрим другом, а не царьком, проти якого так і хочеться повстати.
Більшість людей, кому не вдалося домогтися особистого успіху, або глухі до своїх почуттів, або приймають рішення виходячи з негативних емоцій, або просто зациклені на негативних почуття і відносини. У будь-якому випадку, щось заважає їм втілити свої мрії в реальність. Для того щоб пам'ятати про пристрасті власної душі і користуватися здатністю отримувати від життя те, що тобі потрібно, дуже важливо повністю усвідомлювати свої почуття. За допомогою методів позитивного виховання ви зможете поступово навчити свою дитину долати негативні емоції і генерувати позитивні.
Люди, яким не вдалося домогтися успіху в житті, або глухі до своїх почуттів, або просто зациклені на негативних емоціях і відносинах. Багато хто скаже: у книжках все просто. Це і є зациклення на поганому. Мовляв, у мене стільки проблем з моїм паршівцем, і я вся така складна, а вже тато у нас якийсь неприступний, і взагалі, життя нашої суперскладне сім'ї не може регулюватися карамельними славослів'ями з психологічних книг. З такими установками дійсно нічого не вийде, краще і не починати. Краще залишатися складними і незрозумілими, відповідати похмурою життя ... Справа в тому, що батькам властиво перебільшувати масштаб проблем. Заморочений підліток, що уткнувся в комп'ютер, найчастіше, просто чекає, щоб хто-небудь підійшов і сказав що-небудь хороше. А не нагадував про купу відповідальності. Усі чекають взаємного тепла, а не многомудрие рішень, будь-яка ситуація може вирішитися за хвилину, якщо впустити в свою втомлену голову той самий позитивний настрій.
Як моделювати ПРОХАННЯ? Щоб навчити дитину цього важливого мистецтву, найкраще моделювати відповідну поведінку. Як ми говорили в главі 3, батьки повинні стежити за тим, щоб не вимагати і не підганяти дітей, але формулювати свої прохання, використовуючи слова «не зробиш ти ...?», «Зроби, будь ласка ...», «дякую». Якщо дитина починає вимагати або командувати, замість того, щоб говорити йому, що він веде себе нешанобливо, просто змоделюйте більш прийнятний спосіб висловити ту ж прохання.
Якщо чотирирічний малюк каже: «Тату, дай мені ось це!» - просто скажіть у відповідь: «Тату, дай мені, будь ласка, ось це. Звичайно, я з задоволенням дам». Потім дайте те, що просив малюк, як ніби він сам сказав ці ввічливі слова.
Незаперечна гідність книги Джона Грея: вона легко читається, все головне виділено і добре вкладається в підсвідомість. Її можна саме почитувати в перервах між справами, не боячись втратити логічні нитки. Ставимо пану Грею тверду «десятку» з десяти балів.
Більшість людей, кому не вдалося домогтися особистого успіху, або глухі до своїх почуттів, або приймають рішення виходячи з негативних емоцій, або просто зациклені на негативних почуття і відносини. У будь-якому випадку, щось заважає їм втілити свої мрії в реальність. Для того щоб пам'ятати про пристрасті власної душі і користуватися здатністю отримувати від життя те, що тобі потрібно, дуже важливо повністю усвідомлювати свої почуття. За допомогою методів позитивного виховання ви зможете поступово навчити свою дитину долати негативні емоції і генерувати позитивні.
Люди, яким не вдалося домогтися успіху в житті, або глухі до своїх почуттів, або просто зациклені на негативних емоціях і відносинах. Багато хто скаже: у книжках все просто. Це і є зациклення на поганому. Мовляв, у мене стільки проблем з моїм паршівцем, і я вся така складна, а вже тато у нас якийсь неприступний, і взагалі, життя нашої суперскладне сім'ї не може регулюватися карамельними славослів'ями з психологічних книг. З такими установками дійсно нічого не вийде, краще і не починати. Краще залишатися складними і незрозумілими, відповідати похмурою життя ... Справа в тому, що батькам властиво перебільшувати масштаб проблем. Заморочений підліток, що уткнувся в комп'ютер, найчастіше, просто чекає, щоб хто-небудь підійшов і сказав що-небудь хороше. А не нагадував про купу відповідальності. Усі чекають взаємного тепла, а не многомудрие рішень, будь-яка ситуація може вирішитися за хвилину, якщо впустити в свою втомлену голову той самий позитивний настрій.
Як моделювати ПРОХАННЯ? Щоб навчити дитину цього важливого мистецтву, найкраще моделювати відповідну поведінку. Як ми говорили в главі 3, батьки повинні стежити за тим, щоб не вимагати і не підганяти дітей, але формулювати свої прохання, використовуючи слова «не зробиш ти ...?», «Зроби, будь ласка ...», «дякую». Якщо дитина починає вимагати або командувати, замість того, щоб говорити йому, що він веде себе нешанобливо, просто змоделюйте більш прийнятний спосіб висловити ту ж прохання.
Якщо чотирирічний малюк каже: «Тату, дай мені ось це!» - просто скажіть у відповідь: «Тату, дай мені, будь ласка, ось це. Звичайно, я з задоволенням дам». Потім дайте те, що просив малюк, як ніби він сам сказав ці ввічливі слова.
Незаперечна гідність книги Джона Грея: вона легко читається, все головне виділено і добре вкладається в підсвідомість. Її можна саме почитувати в перервах між справами, не боячись втратити логічні нитки. Ставимо пану Грею тверду «десятку» з десяти балів.
Навчіть
дітей правилам безпеки!
- Необхідно знати напам’ять адреси, номери телефонів та імена людей, яким ти довіряєш, які піклуються про тебе (батьки, рідні, близькі люди)
- Пам’ятай про телефони спеціального та негайного виклику: 101 (народна служба порятунку); 102 (міліція); 103 (швидка допомога)
- Знай номери дільничного інспектора, соціальної служби, телефону довіри.
- Нікому не дозволяй принижувати та ображати тебе.
- Не принижуй та не ображай інших, будь коректним і витриманим у спілкуванні.
- Не ходи в пізній час один (одна) по вулиці.
- Ніколи не розмовляй з незнайомими людьми, нікуди з ними не йди, нічого у них не бери, не сідай в автомобіль.
- Якщо тобі загрожуватиме небезпека, тікай і привертай до себе увагу.
- Не сідай з незнайомцями до ліфту.
- Не впускай в помешкання незнайомців, якщо ти один (одна) дома.
- Знай, де знаходиться твоє свідоцтво про народження (твій паспорт).
- Якщо з тобою трапиться щось недобре, негайно розкажи людям, яким ти довіряєш.
- Не залишайся наодинці зі своєю проблемою – звернись по допомогу!
Подбай про себе!
Оцінювання учнів 2-их класів 2013-2014 н. р.
Додаток 1
до наказу МОН України
від 21.08.2013 №1222
Вимоги до оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів розроблені відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р. № 426 «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти».
При оцінюванні знань, вмінь, навичок учнів 2 класу у І семестрі за рішенням педагогічної ради замість балів використовуються усні та письмові словесні (вербальні) оцінки.
Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється за 12бальною шкалою:
у ІІ семестрі 2 класу з предметів інваріантної складової освітніх галузей: «Мови і літератури (мовний і літературний компоненти)», «Математика», «Природознавство», «Суспільствознавство» та предмета «Трудове навчання».
А предмети «Сходинки до інформатики», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», «Основи здоров’я», «Фізична культура» протягом року оцінюються вербально.
Детальніше про критерії оцінювання другокласників можна познайомитися на сайті МОН України.
Декілька порад батькам "Як зацікавити дитину читанням"
Поради американського психолога В. Уільямса
Насолоджуйтесь читанням самі і виробіть у дітей відношення до читання, як до задоволення.
Нехай діти бачать, як ви самі читаєте із задоволенням: цитуйте, смійтеся, заучуйте уривки, діліться прочитаним і тому подібне.
Показуйте, що ви цінуєте читання: купуйте книги, даруйте їх самі і отримуйте як подарунки.
Нехай діти самі вибирають собі книги і журнали (у бібліотеці, книжковому магазині і тому подібне).
На видному місці повісьте список, де буде відбитий прогрес дитини в читанні (скільки книг прочитано і за який термін).
У будинку має бути дитяча бібліотека.
Збирайте книги на теми, які надихнуть дітей ще щось прочитати про це (наприклад, книги про динозаврів або космічні подорожі).
Запропонуйте дітям до або після перегляду фільму прочитати книгу, за якою поставлений фільм.
Заохочуйте дружбу дитини з дітьми, які люблять читати.
Заохочуйте читання дітей вголос, коли це тільки можливо, щоб розвинути їх навичку і впевненість в собі.
Частіше запитуйте думку дітей про книги, які вони читають.
Заохочуйте читання будь-яких матеріалів періодичного друку: навіть гороскопів, коміксів, оглядів телесеріалів, нехай діти читають усе, що завгодно!
Дітям краще читати короткі оповідання, а не великі твори: тоді у них з’являється відчуття закінченості і задоволення.
Нехай діти кожен вечір читають перед тим, як заснути.
Насолоджуйтесь читанням самі і виробіть у дітей відношення до читання, як до задоволення.
Нехай діти бачать, як ви самі читаєте із задоволенням: цитуйте, смійтеся, заучуйте уривки, діліться прочитаним і тому подібне.
Показуйте, що ви цінуєте читання: купуйте книги, даруйте їх самі і отримуйте як подарунки.
Нехай діти самі вибирають собі книги і журнали (у бібліотеці, книжковому магазині і тому подібне).
На видному місці повісьте список, де буде відбитий прогрес дитини в читанні (скільки книг прочитано і за який термін).
У будинку має бути дитяча бібліотека.
Збирайте книги на теми, які надихнуть дітей ще щось прочитати про це (наприклад, книги про динозаврів або космічні подорожі).
Запропонуйте дітям до або після перегляду фільму прочитати книгу, за якою поставлений фільм.
Заохочуйте дружбу дитини з дітьми, які люблять читати.
Заохочуйте читання дітей вголос, коли це тільки можливо, щоб розвинути їх навичку і впевненість в собі.
Частіше запитуйте думку дітей про книги, які вони читають.
Заохочуйте читання будь-яких матеріалів періодичного друку: навіть гороскопів, коміксів, оглядів телесеріалів, нехай діти читають усе, що завгодно!
Дітям краще читати короткі оповідання, а не великі твори: тоді у них з’являється відчуття закінченості і задоволення.
Нехай діти кожен вечір читають перед тим, як заснути.
Нехай КНИГА стане вашим постійним супутником і справжнім другом!
Шановні батьки!
Початок навчання дитини в першому класі — складний і відповідальний етап
у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Для неї це не тільки
нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові
обов’язки.Доводимо до Вашого відома інформацію про первинну адаптацію учнів-першокласників до школи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий